Одним з найголовніших державних свят є День Конституції України, який українці відзначають 28 червня. В цьому році ми святкуємо 25-ту річницю Основного Закону України.
В Стародавньому Римі термін constitutio (давньогрецький аналог — «політія») застосовувався для позначення нормативно-правових актів важливого державного значення. Понад 150 політій грецьких міст-держав зберігалося в бібліотеці Аристотеля, одна з них, «Афінська політія», дійшла до наших днів. Акти Стародавнього Риму починалися словами «Rem Publicum Constituere» — у перекладі: «Римський народ установлює…». Акти візантійського імператора Юстиніана (VІ ст.) з метою проведення кодифікації римського права, також називались конституціями. «Батьком» правового терміна «конституція» в його сучасному значенні можна вважати видатного французького мислителя Шарль-Луї де Секонда Монтеск’є (1689–1955 рр.), який застосовував його для характеристики тогочасної Великої Британії, її державного ладу.
Перші конституції виникли в ХVІІ–ХVІІІ століттях під час демократичних буржуазних революцій. Це пояснювалось намаганнями запровадити належну організацію державної влади, унеможливити або ускладнити узурпацію влади окремими особами та використати її в вузькокорпоративних інтересах.
Україна має багатовікову історію конституційного процесу, який, безперечно, є продовженням правових традицій Київської Русі, звичаїв і норм Запорізької Січі та Держави Богдана Хмельницького. Першою козацькою українською, офіційно визнаною Конституцією і за оцінкою істориків, однією з перших європейських конституцій Нового часу є знаменита Конституція українського гетьмана Пилипа Орлика 1710 р., де йшлося про розширення демократичних засад у суспільстві, створення своєрідного козацького парламенту, загальної Ради. Як вважають історики, цей документ майже на 70 років випередив Декларацію про незалежність США (1776 р.), майже на 80 років одну з перших у світі Конституцію США (1787 р.), французьку Декларацію прав людини і громадянина (1789 р.) і перші європейські конституції Польщі та Франції (1791 р.) Однак, чинності конституція П.Орлика, так і не набула.
В ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як «Начерки Конституції республіки» одного з членів Кирило-Мефодіївського братства Г. Андрузького (березень 1848-50 р.) та більш докладний проект Конституції України під назвою «Вольный союз (Вільна спілка)» 1884 р. українського вченого і політичного діяча М. Драгоманова. У вересні 1905 р. в часопису Української народної партії «Самостійна Україна» було опубліковано радикальний проект Конституції України «Основний закон “Самостійної України» спілки народу українського», який передбачав повну самостійність України.
Яскравою сторінкою історії українських конституцій є період УНР – ЗУНР (1917 – 1923 рр.), які передбачали відновлення незалежної демократичної української держави з республіканською формою правління, держави, в якій визнано й гарантовано право особи і громадянина, права національних меншин, інститут місцевого самоврядування, а державна влада будується за принципом її поділу на окремі гілки.
З цього часу почалось становлення українського конституційного процесу. На жаль, конституції даного та наступних періодів або не набули чинності (Конституція УНР 1918 р), або мали символічний характер чи повністю відтворювали положення інших конституцій (радянські конституції 1919 р., 1929 р., 1937 р., 1978 р.).
Після проголошення державної незалежності України в 1991 році почалась робота над створенням нового Основного Закону держави, яка завершилася прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року. Конституція України має всі необхідні статті і розділи для забезпечення нормального існування держави і є чинною на сьогоднішній день. Зміни і доповнення, що вносяться до Основного Закону за весь час його функціонування, відображають непростий шлях становлення і розвитку незалежної України. Жити за Конституцією, означає жити в соціально-економічній злагоді, в своїй державі і в громадянському мирі.
к.і.н., доцент Світлана Боєва