Спеціальність 032 Історія та археологія
 

Завдяки освітній програмі «Seminarium» студенти та аспіранти НТУУ «КПІ» дізналися багато цікавого про Торгсини

Нещодавно студенти, аспіранти та викладачі кафедри історії факультету соціології і права НТУУ КПІ відвідати чергове засідання міжнародної програми «Seminarium», організованої Українським науково-дослідним та освітнім центром вивчення Голодомору (HREC) та Інститутом історії України НАН України. Цього разу говорили про роль Торгсинів у «мобілізації» золотовалютних резервів населення СРСР-УСРР (початок  1930-х рр.). Серед запрошених експертів були відомі зарубіжні та вітчизняні науковці – Олена Осокіна (Університет Південної Кароліни, Колумбія, США), Василь Марочко (Інститут історії України НАН України), Микола Горох (Чернігівський історичний музей імені В. Тарнавського), Ігор Шуйський (РВГ «Реабілітовані історією», Харків). Всі доповіді супроводжувалися мультимедійними презентаціями, демонструвалися спеціально підготовлені до заходу тематичні мапи і навіть фрагменти з художнього кіно. Усе це дозволили слухачам краще зрозуміти матеріал та поринути в радянську епоху 1930-х рр.

Комуністична влада досить швидко вичерпала золотовалютні резерви колишньої царської казни. Частина резерву було втрачено під час Першої світової та громадянської війни. На початку 1920-х рр. золота та валюти у більшовиків фактично вже не було. Натомість існували великі борги та зростав зовнішньоторговельний дефіцит. Для успішної реалізації програми форсованої військово-промислової модернізації потрібно було за золото або іноземну волюту придбати за кордоном устаткування для заводів і фабрик. Партійне керівництво СРСР мало намір дістати іноземну волюту за рахунок продажу сільськогосподарської продукції та сировини за кордон. Але також перманентно шукала альтернативні джерела надходження іноземної валюти. Одним із засобів мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів населення і стало створення Всесоюзного об’єднання для торгівлі з іноземцями (Торгсин).

В 1931 р. в СРСР з’явилася мережа спеціальних магазинів, в яких товари продавались за іноземну валюту або обмінювались на дорогоцінні метали. В цих конторах не приймали звичайні радянські гроші. Спочатку цільовою аудиторією Торгсинів були виключно іноземці, які мали іноземну валюту. Згодом радянським громадянам також дозволили відвідувати ці магазини. Населення несло до Торгсинів побутове золото (натільні хрестики, сережки, обручки) та обмінювало його на спеціальні марки (карточки), за які можна було придбати дефіцитні товари за спекулятивними цінами. Купували в основному борошно, крупу, цукор. Черги були невід’ємним атрибутом будь-якого Торгсину. В умовах поглиблення економічної кризи та погіршення продовольчої ситуації частина людей, які мали ювелірні вироби із дорогоцінних металів, змогли вижити за рахунок існування Торгсинів. При цьому багато родин зазнало психологічної травми, бо були вимушені позбутися сімейних коштовностей та реліквій, які мали для них не стільки матеріальну, як духовну цінність. В УСРР мережа Торсинів була розлогою, такі магазини  існували в Києві, Харкові, Одесі, Вінниці, Чернігові та інших великих містах. Радянські громадяни могли купувати товар у Торгсинах також і за рахунок скромних валютних переказів з-за кордону. Нерідко органи ОДПУ арештовували людей, які відвідували Торгсини або отримували перекази валюти. Система Торгсинів фактично мала на меті викачати з населення золотовалютні цінності, які ще залишились після численних експропріацій. За допомогою Торгсинів радянська влада скуповувала в населення золото за ціною, набагато нижчою, ніж воно коштувало на світових ринках. У 1933 р. населення принесло до Торсину 45 тонн чистого золота. Торгсин був соціально-економічним феноменом та своєрідним симбіозом елементів ринкової та планово-адміністративної економіки. Він дозволив частково покрити потреби СРСР в золоті, поки влада не налагодила видобування цього дорогоцінного металу. Мережа Торсинів припинила своє існування в 1936 р.

Більшість студентів вперше дізналися про існування в СРСР мережі Торсинів. Цікаві доповіді авторитетних науковців допомогли студентам доповнити знання з історії України, які вони отримали в середній та вищій школі. Дякуємо організаторам за надану можливість отримати нові знання та сподіваємося надалі відвідувати подібні заходи.

Керівник наукового студентського

гуртка «Клуб шанувальників історії»,

к.і.н., викладач В. Ю. Бузань