21 липня – день народження Олени Теліги
21 липня 2021 р. виповнюється 115 років з дня народження Олени Іванівни Теліги – поетеси, котра не встигла видати жодної власної збірки, бо віддала життя за волю України.
Народилась Олена (дівоче прізвище Шовгенів) в Ільїнському під Москвою, в родині українського походження. Через п’ять років сім’я переїхала до Петербурга й тільки 1918 р. – до Києва. Жили заможно, щоліта виїжджали на відпочинок. Олена навчалась у приватній жіночій гімназії Олександри Дучинської, гувернантки додатково давали їй уроки французької, німецької та російської. Української серед цих мов не було, хоча нею спілкувалися між собою батьки.
В листопаді 1920 р. батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і ґрунтових доріг Міністерства шляхів уряду Української Народної Республіки був разом з урядом евакуйований до м. Тарнув у Польщі. Дружину й дочку, котрі опинились у злиднях (Олені зокрема довелося працювати посильною в Київській політехніці та полоти городи за пайок), йому вдалося забрати аж у липні 1922 р. в Подєбради (Чехословаччина).
В еміграції Олена відвідувала навчальні курси та швидко зблизилася з українським середовищем, передусім поетичним: Наталією Лівицькою-Холодною, Леонідом Мосендзом, Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем, адже й сама писала вірші.
З 1923 по 1929 рр. Олена навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту в Празі. 1926 р. вийшла заміж за однодумця Михайла Телігу. Коли її твори вже почали друкувати в «Літературно-науковому вістнику» (Львів) та різних еміграційних виданнях, Олена зізналася в одному з листів: «Зараз я працюю над своєю рідною українською мовою, яку я, на жаль, знаю дуже недавно і над якою мені прийдеться багато попрацювати, щоб володіти нею як рідною». У Варшаві з вересня 1929 р. по 1939 р. учителювала в українській школі, вела активну громадську діяльність.
У грудні 1939 р., вже проживаючи в Кракові, вступила до Організації українських націоналістів, де працювала в культурній референтурі: читала лекції для її членів, опрацьовувала повідомлення з СРСР, складала відозви, листівки, вишкільні матеріали. Не забувала й про творчість: очолила молодіжне мистецьке товариство «Зарево».
Після початку німецько-радянської війни О. Теліга вирішила, що настав час повертатися до Києва, куди й прибула 22 жовтня 1941 р., попри всі застереження друзів про небезпеку діяльності під нацистською окупацією. В Києві очолила Спілку українських письменників і редагувала щотижневий літературно-мистецький додаток «Литаври» до газети «Українське слово». Коли українських націоналістів почали переслідувати, відмовилися виїздити в безпечніше місце: «З Києва я не поїду – це моя земля, це земля моїх предків, моїх земляків, які виборюють в надзвичайно жорстоких умовах з удару двох імперій – комуністичної й гітлерівської. І навіть якщо доведеться прийняти смерть, то я готова її прийняти».
9 лютого 1942 р. гестапівці заарештували членів ОУН, зокрема й О. Телігу, в приміщенні Спілки. В тому ж місяці (точне число невідоме) всіх в’язнів стратили в Бабиному Яру.
Автор: Кізлова А.А.
12 квітня – День скаута
12 квітня в Україні відмічають День скаута. Здавалося, що незвичайного в ньому? В календарному місяці чимало таких святкових днів. Та й скаутському руху більше 100 років. Але насправді воно активно перегукується із сьогоденням. По-перше, воно сповідає про тяглість національних козацьких традицій, правда дещо модифікованих (своєрідна трансформація «козацького» у ігровий простір). По-друге, розповідає наглядно про історію молоді, зокрема про її активну зміну в часи модерну. Тож, чим цікаве це свято? Про що воно?
Хоча існує певна символічність щодо історичності самої дати, але не до місяця. Саме в квітні 1912 року перші скаути з організації Пласту принесли присягу на вірність його ідеям. Організація виникла спершу у Галичині, а потім ідеї скаутингу захопили Буковину, Волинь, Закарпаття. На сході України також відомі деякі скаутські рухи, але вони не набули такого значення як західні. Відомо, наприклад, що з 9-ти генералів Української повстанської армії 6-ть були пластунами з Західної України. Події національної революції 1917-1920 років остаточно зробили скаутські організації національно орієнтованими. Українські скаути зі сходи вийшли з лав всеросійських організацій та приєдналися до національної революції. В радянські часи скаутський рух продовжився в еміграції, а відродився на території України лише із проголошенням незалежності у 1990-х роках. Було створено мережу регіональних і всеукраїнських скаутських організацій, і на відміну від початку ХХ століття, як на заході, так і на сході. У Всесвітню скаутську організацію українські скаути увійшли лише у 2008 році, коли три найпотужніші скаутські організації утворили Національну організацію скаутів України.
Зародження і стрімке поширення скаутингу в Україні більше 100 років тому пов’язують із ідеями нового способу виховання молоді в світі та появою різних юнацьких організацій в Західній Україні. Серед останніх найвідомішою стала таємна організація бурси «Запорозька Січ» (1895-1900 роки) у Кам’янець-Подільському. Її головою був І. Сулковським, а опікуном – художник Жудін. Юнаки підбирали собі псевдоніми запорізьких козаків (як реальних історичних постатей, так і літературних героїв), намагалися бути схожими на них, влаштовували змагання та ігри. Все це відбувалося на природі, серед лісу або біля річки. Юнаки облаштовували польові хати із гілок, трави, кукурудзи, та займалися фізичними вправами. Але військовий вишкіл був відсутній. Його поява в юнацьких організаціях виникає тоді, коли поширився український переклад, зроблений Іваном Чмолою, книги британського генерал-лейтенанта Роберта Бейден-Пауелла «Скаутинг для хлопців». Бі-Пі (відомий в скаутських кругах за скороченою назвою ініціалів прізвища Бейден-Пауелл) після вдалого досвіду використання хлопчиків у своїх розвідувальних діях та проведеного табору на острові Браунсі в Англії написав книгу, що систематизувала його досвід у певні принципи, ідеї, завдання скаутингу (в перекладі із анг. Scouting означає розвідка). Цікаво, що у 1919 році скаутинг такого типу стає однією із форм фізичного та морального виховання молоді в роки Української народної республіки.
Хоча книга значною мірою пов’язана із розвідувальними навичками, але вона започаткувала глобальні зміни у системі виховання з таборуванням, знанням лісу, заняттями альпінізмом, спортом, пішими мандрівками. Певною мірою вона нагадувала появу сучасної неформальної освіти та частково soft skills поряд із формальною освітою із її традиційними hard skills. Прикладом такої «неформальності» стала поява дівчат в скаутингу. Після їх вдалих виступів на скаутських змаганнях в Лондоні 1909 року Бі-Пі запросив свою сестру Агнес розробити основи та правила залучення дівчат до скаутингу та очолити цей рух. І вже через декілька років з’явилися гайди як назви дівчат-скаутів і перша їх Асоціація. Вони вивчали як надавати першу медичну допомогу, використовувати сигналізацію, ходили в походи з наметами та багато іншого.
Тож, більше 100 років тому виник неформальний, неполітичний, молодіжний рух, що ставив своєю метою фізичний і духовний розвиток молоді та закладав основи її активної суспільної позиції. Життя в природі без комфорту, до якого звикла більшість молоді, допомагає молоді навчитися самоорганізації, прийняттю самостійних рішень, вмінню контролювати свої емоції, формує життєві цінності та їх дотримання впродовж життя. А 100-літня історія цього руху демонструє важливість активної та усвідомленої життєвої позиції людини як для її долі, так і суспільства в цілому.
Автор: Лабур О.В.
25 березня – день народження турецького географа, дипломата й письменника Евлії Челебі
25 березня виповнилося 410 років від дня народження турецького географа, дипломата й письменника Евлії Челебі (1611–1679 або 1682 чи 1683), автора 10-томної «Книги подорожей або історії мандрівника».
Попри часом некритичний підхід автора до легенд, чуток і переказів або й видавання їх за власні спостереження (як от при описі Києва, де він ніколи не був), твір є важливим джерелом з історії України, адже її землі Евлія Челебі відвідував неодноразово.
В «Книзі подорожей» описано вигляд українця й українки, охарактеризовано особливості місцевого тваринництва та рослинництва, ремесел і торгівлі, побуту, підкреслено особливості життя різних суспільних станів та етносів, є згадки про замки, церкви, козацькі укріплення.
Як учасник військових походів, навів чимало подробиць про козацькі битви: проти татар і турків та спільно з ними проти Польщі. Багато уваги присвятив політичним переконанням козацької старшини, особливо гетьману Петрові Дорошенку, який 1669 р. уклав договір з Османською імперією.
Автор: Кізлова А.А.
4 (17) березня – створення Центральної Ради
17 березня 1917 року у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина» з ініціативи Товариства українських поступовців представники українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій, утворили Українську Центральну Раду — найвищій орган самоврядування українського народу. Головою її було обрано відомого вченого-історика Михайла Грушевського. Виконавчим органом Центральної Ради став Генеральній Секретаріат (15 червня 1917 р.), очолюваний Володимиром Винниченком. Це був перший у ХХ ст. український уряд. Початкова мета діяльності Центральної Ради – підготовка до Установчих зборів, підтримка українського національного руху, за кілька тижнів М. Грушевський висуває гасло автономії України. Тимчасовий уряд колишньої Російської Імперії визнав Центральну Раду. Першим документом УЦР була відозва «До українського народу» видана 22 березня 1917 р.
Автор: Боєва С.Ю.
.