Наприкінці 2024 року вийшло друком монографічне дослідження професора кафедри історії КПІ ім. Ігоря Сікорського, доктора історичних наук Дмитра Вєдєнєєва та першого заступника керівника Міжвідомчого науково-дослідного центра при Раді національної безпеки та оборони, доктора юридичних наук Олександра Семенюка «Розвиток концептуальних поглядів на інформаційне протиборство як складову неконвенційних (гібридних) війн і конфліктів (2013–2023 рр.)».
Вєдєнєєв Д., Семенюк О. Розвиток концептуальних поглядів на інформаційне протиборство як складову неконвенційних (гібридних) війн і конфліктів (2013–2023 рр.) : монографія. Одеса : Олді+, 2024. 238 с.
Це четверта книга з циклу праць авторського тандему полковників запасу Служби безпеки України, присвяченого дослідженню історії походження, стратегії, тактики й технологій сучасних неконвенційних війн та конфліктів, які нині нерідко прийнято називати «гібридними». Доцільно згадати, що Стратегія національної безпеки України «Безпека людини – безпека країни» від 2020 року серед існуючих та прогнозованих загроз безпеці та національним інтересам України визначила стрімке зростання ролі інформаційних технологій у всіх сферах суспільного життя, розробку систем озброєнь із використанням нових інформаційних технологій, посилення міжнародної конкуренції із застосуванням інформаційно-психологічних «інструментів національної сили». Підкреслювалася небезпека зовнішньої деструктивної пропаганди та внутрішніх гуманітарних проблем, що загрожує розпаленням суспільної ворожнечі та національної єдності.
Багато у чому це і наукознавче дослідження, праця з історії розвитку спеціальних галузей науки, адже автори приділили належну увагу висвітленню розвитку воєнно-політичних та когнітивних передумов виникнення сучасних науково-концептуальних поглядів на інформаційне протиборство у 1945–на початку 2000-х рр.
У монографії на основі концептуальних й керівних документів США та країн НАТО, широкого кола вітчизняної й зарубіжної наукової літератури досліджено розвиток в останнє десятиліття доктринальних і науково-практичних поглядів на інформаційне протиборство як одну із магістральних тенденцій воєнного й спеціального мистецтва. В умовах зростання небезпечної турбулентності й загроз міжнародному миру, науковці зосередилися на висвітленні модерних технологій дестабілізації інформаційно-когнітивного виміру буття народів і суверенних держав. Окремо висвітлено розвиток у провідних державах НАТО доктринальних засад та інфраструктури стратегічних комунікацій як інтегрованої системи інформаційного впливу в інтересах забезпечення політичних інтересів. Розкривається сутність інформаційного протиборства у рамках новітньої концепції і практики «багатосферних» («мультідоменних») операцій.
Для фахівців гуманітарної сфери особливий інтерес являє проведений у монографії аналіз інноваційного явища у сфері боротьби за впливу на масову свідомість – так званих «поведінкових» і «ментальних» війн.
Інтерес викликає дослідження особливостей концептуальних візій та розвитку систем органів стратегічного інформаційного впливу Китаю та геополітичне близьких до України країн. Йдеться про концептуальні засади стратегічного інформаційного впливу та інформаційної безпеки Китайської Народної Республіки, доктринальні та організаційні основи стратегічної інформаційної діяльності Турецької Республіки, та систему стратегічного інформаційного впливу Ісламської Республіки Іран.
Безсумнівно, нова праця нашого колеги становитиме інтерес для науково-педагогічних працівників та здобувачів освіти КПІ ім. Ігоря Сікорського, котрі професійно досліджують або вивчають проблематику інформаційної безпеки. Можна лише погодитися із авторським висновком про важливість посилення фундаментальної складової змісту професійної (спеціальної) підготовки спеціалістів із провадження діяльності у сфері стратегічних комунікацій (СТК): вивчення новітніх теорій та технологій діяльності у сфері впливу на масову свідомість, особливостей сучасних неконвенційних (гібридних) війн та конфліктів (комплексних дестабілізаційних кампаній), опанування сучасними знаннями у сфері соціальної інженерії, соціальної психології, мережевоцентричного управління, інформаційних комунікацій тощо. Враховуючи творення відомчих кластерів системи стратегічних комунікацій (передовсім – у секторі безпеки і оборони України), важливим стає запровадження відповідних освітньо-професійних програм та навчально-наукових підрозділів (центрів, кафедр, лабораторій тощо) як базових для підготовки фахівців з СТК за профілем їх відомчих (функціональних) компонентів.
Вєдєнєєв Д.В.
