Війни є беззаперечною частиною людської історії. За думкою окремих дослідників, загалом на війни припадає більше часу, ніж на мир. У зв’язку з інтенсифікацією людського розвитку за результатами переходу до індустріального суспільства війни починають носити тотальний характер, тобто стосуються не лише армій, але і всього суспільства. Руйнування і страждання – це доля на лише солдата на війні, але і цивільних громадян, що яскраво демонструє і сучасна активна фаза російсько-української війни.
Можливо, саме з цих міркувань, з 19 століття активно розвиваються ініціативи, що стосувалися гуманізації бойових дій та обмеження страждань військового персоналу та цивільного населення. Зокрема, 22 серпня 1864 року було підписано першу Женевську конвенцію, яка стосувалася ключових тогочасних європейських країн та забезпечувала гуманне ставлення до поранених солдатів та медичного персоналу, не залежно від того, яку з воюючих сторін вони представляли. Конвенція запроваджувала міжнародне поняття «червоний хрест» як інтернаціональної установи, що займається піклуванням над пораненими та забезпечувала захист медичних працівників. Також значно заохочувалася діяльність мирного населення, спрямована на піклування над пораненими.
Женевська конвенція 1864 року стала одним з перших міжнародних документів, який увійшов до комплексу актуальних договорів про правила та звичаї ведення війни. Не зважаючи на спроби гуманізації бойових дій, здійснені впродовж 19 та 20 століть, війна залишається одним із найбільших лих у житті будь-якої людини. Військові дії, які ведуться на території України з 2014 року, демонструють відхід гуманізму чи міжнародних договорів на другий план, якщо є конкретна військова потреба, якої хоче досягнути воююча сторона. Принципом війни залишається латинське ‘vae victis’.
На зображеннях – ратифікаційні грамоти Женевської конвенції 1864 року про покращення умов поранених, результат дослідження автора в Німецькому Таємному Державному Архіві в Берліні, 1-24 лютого 2022 року.
Сергій Чолій
